Що це взагалі таке
Це фарби які люди робили тисячоліття до появи тюбиків і синтетики. Художники, ремісники, алхіміки — всі вони самостійно добували пігменти з землі, рослин, мінералів і навіть комах, змішували зі сполучниками і отримували фарбу. Сьогодні це переживає справжнє відродження — серед художників, екологічно свідомих людей і тих хто просто хоче розуміти матеріал який тримає в руках.
Звідки беруться пігменти
Земля та мінерали — найдавніше і найнадійніше джерело.
Охра — залізовмісна глина, дає кольори від світло-жовтого до темно-коричневого. Одному з найдавніших використань охри понад 70 000 років. Знаходять буквально в землі, сушать, розтирають.
Умбра — темно-коричневий пігмент з марганцем та оксидом заліза. Сієна — тепліший коричневий відтінок, добувають в Тоскані вже кілька століть.
Лазурит — той самий мінерал з якого роблять ультрамарин. Середньовічний ультрамарин коштував дорожче за золото — його везли з Афганістану, розтирали вручну годинами. Сьогодні натуральний лазурит все ще продається як пігмент.
Малахіт — яскраво-зелений мінерал на основі міді. Азурит — синій брат малахіту. Обидва використовувались єгиптянами і середньовічними майстрами.
Кіновар — яскраво-червоний ртутний мінерал. Дуже токсичний, але колір неймовірний — використовувався від Стародавнього Риму до епохи Відродження.
Рослини — більш примхливе але доступне джерело.
Індиго — з рослини Indigofera tinctoria, один із найстаріших рослинних барвників. Дає глибокий синьо-фіолетовий колір, відомий з 4000 до н.е.
Вайда — європейська альтернатива індиго, з неї фарбували кельти і вікінги. Колір слабший але рослина росте в помірному кліматі.
Куркума — яскраво-жовтий пігмент, легко добути, але нестійкий до світла — вигорає за кілька років.
Марена красильна — коренева рослина що дає кольори від рожевого до глибокого червоного. Один із найважливіших барвників в історії текстилю.
Чорнильні горішки — наріст на дубі від оси-паразита. Містять галотанін — з них роблять чорне чорнило і дубильні речовини. Середньовічне чорнило для письма часто робилось саме з них.
Волоський горіх — шкірка і шкаралупа дають стійкий коричневий барвник. Руки фарбує на тижні — будь обережний.
Тваринного походження — і тут все несподівано цікаво.
Кармін — пігмент з висушених самок кошенільних комах що живуть на кактусах. Дає неймовірно яскравий стійкий червоний. Ацтеки використовували його задовго до контакту з Європою, іспанці привезли до Старого Світу і він став сенсацією. До сьогодні використовується в харчовій промисловості як барвник E120.
Сепія — коричнево-чорний пігмент з чорнильного мішка каракатиці. Звідси і назва художньої техніки "сепія". Натуральну сепію використовували Рембрандт і да Вінчі.
Індійська жовта — екзотичний пігмент який виробляли в Індії з сечі корів яких годували виключно листям манго. Давав теплий прозорий жовтий. Виробництво заборонили у 1908 році з міркувань гуманності.
Сполучники — без них пігмент просто порошок
Пігмент сам по собі не тримається на поверхні. Йому потрібен сполучник — речовина яка зв'язує частинки між собою і з підкладкою. Від сполучника залежить яка це буде фарба.
Яєчний жовток — дає яєчну темперу. Швидко сохне, дуже міцна, стійка до часу. Саме нею написані більшість ікон і середньовічних панно. Плюс — є на кожній кухні.
Лляна олія — класичний сполучник олійних фарб. Сохне повільно, дає глибокий колір, дуже довговічна. Мак, волоський горіх, соняшник — теж підходять, кожна олія дає свій характер.
Гуміарабік — застигла смола акації, розчиняється у воді. Класичний сполучник акварелі та туші. Дає прозорість і характерний блиск.
Мед і гліцерин — додають до акварелі для пластичності і уповільнення висихання. Пан-акварель у кюветах містить мед.
Казеїн — білок з молока, точніше з сиру. Казеїнова фарба була дуже поширена до появи акрилу — міцна, швидко сохне, трохи схожа на темперу.
Камедь вишні або сливи — та сама прозора смола що витікає з дерева. Народний аналог гуміарабіку, доступний безкоштовно.
Желатин або кістковий клей — традиційний сполучник для деяких видів ґрунту і темпери.
Як зробити фарбу вдома — базовий процес
Спочатку потрібно добути або купити сухий пігмент. Мінеральні пігменти продаються у художніх магазинах — охра, умбра, сієна, окис хрому, ультрамарин. Рослинні можна приготувати самостійно — варити, проціджувати, випарювати до концентрату або сухого залишку.
Пігмент потрібно розтерти — на скляній або кам'яній поверхні скляним курантом або просто ложкою. Чим дрібніший помел тим рівніший колір і краще змішування.
Потім поступово додаєш сполучник — краплями, постійно розтираючи. Співвідношення підбирається на відчуття: фарба має триматись купи, не розтікатись як вода але й не бути занадто густою.
Готову фарбу зберігають у герметичних баночках. Олійна тримається роками, темпера — кілька днів у холодильнику, акварель висихає у кюветі і розводиться знову водою.
Чому це круто з практичної точки зору
Ти знаєш точно що у фарбі — жодних невідомих хімікатів. Можна регулювати консистенцію, прозорість, кількість пігменту під свої задачі. Натуральні пігменти часто дають глибину і складність кольору яку промислові фарби не завжди відтворюють — особливо мінеральні, вони мають характерне внутрішнє мерехтіння.
Це ще й медитативний процес — розтирання пігменту, змішування, відчуття матеріалу. Багато художників кажуть що виготовлення фарби змінює ставлення до самого живопису — починаєш дбайливіше використовувати кожен мазок.
Застереження
Деякі натуральні пігменти токсичні — кіновар (ртуть), свинцеві білила, паризька зелень (миш'як). З ними треба працювати в рукавичках і масці, або краще уникати взагалі. Більшість земляних пігментів і рослинних барвників безпечні, але варто перевіряти кожен окремо.
Стійкість рослинних барвників до світла часто нижча ніж у мінеральних — куркума, буряк, більшість квіткових барвників вигорають. Для довговічних робіт краще орієнтуватись на мінеральні пігменти або перевірені рослинні як індиго і кармін.
Немає коментарів:
Дописати коментар