Олійні фарби

Олійні фарби

Олійні фарби — це пігмент, замішаний на висихаючій олії (найчастіше лляній, маковій або горіховій). Вони бувають кількох основних видів.

За якістю та призначенням розрізняють фарби художнього класу та студентського. Художні містять більше пігменту, яскравіші й довговічніші, але дорожчі. Студентські (наприклад, «Renesans», Winsor & Newton Winton) підходять для навчання. Серед преміальних брендів — Williamsburg, Old Holland, Michael Harding, Schmincke Mussini.

За консистенцією фарби бувають густі (пастозні) й рідкі. Густі добре тримають фактуру мазка і підходять для роботи мастіхіном. Рідкі зручні для лесирування — нанесення прозорих шарів.

Алкідні фарби (наприклад, Liquin-based) сохнуть набагато швидше за традиційні олійні — за кілька годин замість тижнів, що зручно при багатошаровій роботі.

Водозмивні олійні фарби — відносно новий тип, розроблений для тих, хто хоче уникнути розчинників. Розводяться водою, але поводяться майже як класична олія.

Пензлі для олійного живопису

Пензлі для олії мають жорстку щетину або синтетику — вони мають витримувати густу фарбу та розчинники.

За матеріалом волосся найпоширеніші щетинні пензлі зі свинячої щетини — вони пружні, залишають виразний мазок із фактурою. М'які пензлі з монгольської куниці або синтетики використовують для деталей, плавних переходів і лесирування.

За формою виділяють кілька основних типів. Плоскі пензлі дають чіткий прямокутний мазок і добре підходять для широких площин. Круглі — для ліній і деталей. Філейні (лопатоподібні, «кицячий язик») поєднують властивості обох: ними зручно малювати і площини, і криві форми. Флейці — широкі плоскі пензлі для нанесення ґрунту або великих фонів. Рихляки (fan brush) використовують для м'якого змішування та ефекту трави, шерсті, волосся.

Розміри позначають цифрами: від 000 (найтонший) до 30 і більше (найширший). Для деталей — 0–2, для середньої роботи — 4–8, для фону — 10 і вище.

Популярні бренди: Escoda, Da Vinci, Rosemary & Co, Winsor & Newton, Raphael.

Шпателі

Шпатель — це гнучкий металевий шпатель, яким наносять, змішують і знімають фарбу. На відміну від пензля він дає абсолютно інші фактури — різкі краї, рельєфні нашарування, мармуроподібні переходи.

За формою леза розрізняють ромбоподібні (найуніверсальніші, для нанесення й деталізації), трапецієподібні (для широких площин і горизонтів), округлі (для м'яких форм і пейзажів), а також вузькі й загострені (для ліній, гілок, архітектурних деталей).

За розміром шпателі бувають від 2–3 см (для дрібних деталей) до 10–15 см і більше (для великих полотен). Зазвичай майстри тримають набір із 3–5 різних форм.

За гнучкістю важлива пружність сталевого леза: дуже гнучкі мастіхіни дають плавніші мазки, жорсткі — різкіші, скульптурніші форми.

Хороші бренди: Conda, Liquitex, Fredrix, Mack, а також будь-які якісні сталеві шпателі.

Поверхні для олійного живопису

Олійні фарби потребують ґрунтованої поверхні — інакше олія вбирається в основу й фарба тріскається.

Полотно — класика. Буває лляне (найдовговічніше, з приємною фактурою), бавовняне (дешевше, але менш стійке) та синтетичне. Продається на підрамниках або рулонами.

Дерево та МДФ — жорстка основа, яка не прогинається. Дає дуже гладку поверхню для деталізованого живопису. Потребує ретельного ґрунтування.

Картон і папір — так, для олії існує спеціальний олійний папір або щільний картон, просочений ґрунтом. Це зручна й недорога поверхня для етюдів і навчання. Відомі варіанти — Fabriano Tela (імітує фактуру полотна), Clairefontaine Paint'ON, а також олійні блоки від Ampersand (Gessobord).

Ґрунт (ґессо) наносять на будь-яку поверхню 1–3 шарами. Класичний ґессо білий, але буває тонований — сірий, охристий, теракотовий — щоб задати теплу або холодну підоснову.

Техніки олійного живопису

Alla prima («мокре по мокрому») — картину пишуть за один сеанс, не даючи шарам висохнути. Фарби змішуються прямо на полотні, що дає живі, дихаючі переходи. Це улюблена техніка імпресіоністів і більшості сучасних художників-реалістів.

Багатошаровий живопис (fat over lean) — принцип, за яким кожен наступний шар містить більше олії, ніж попередній. Нижні шари — «худіші» (з розчинником), верхні — «жирніші». Це запобігає тріщинам. Ренесансні майстри будували картину тижнями й місяцями.

Лесирування (глазурування) — нанесення тонких прозорих шарів поверх висохлого підмальовку. Дає глибину кольору, схожу на внутрішнє світіння. Рубенс і Рембрандт використовували лесировки для шкіри та тканин.

Імпасто — нанесення дуже густої фарби, яка утворює рельєфну фактуру. Роблять пензлем або мастіхіном. Характерно для Ван Гога, Моне на пізньому етапі, Де Кунінга.

Сфумато — розтушовування меж між формами до повного розчинення. Фарбу розтирають м'яким пензлем або пальцем. Леонардо да Вінчі — найвідоміший майстер цієї техніки.

Скумблювання — нанесення сухим пензлем напівпрозорого шару поверх висохлого, залишаючи нижній частково видимим. Дає ефект серпанку, туману, м'якого повітряного простору.

Шпательний живопис — картина пишеться виключно шпателем. Характерна для абстракції та сучасного пейзажу. Фарба накладається широкими пластами, краї мазків різкі й виразні.

Підмальовок (underpainting) — перший монохромний шар, який задає тональну структуру композиції. Найчастіше пишуть умброю паленою або сієною, розведеною до рідкої консистенції. Поверх нього вже пишуть у кольорі.

Розріджувачі для олійних фарб

Розріджувачі потрібні для зміни консистенції фарби, швидкості висихання та характеру мазка. Їх ділять на кілька груп.

Розчинники (знежирюють і розріджують)

Скипидар — класичний натуральний розчинник із живиці хвойних дерев. Розріджує фарбу, підходить для нижніх шарів підмальовку. Має сильний запах, тому працювати треба у провітрюваному приміщенні. Буває очищений (живичний) і сирий — для живопису підходить лише очищений.

Уайт-спірит — синтетичний замінник скипидару, дешевший і менш ароматний. Широко використовується для промивання пензлів і розріджування фарби в нижніх шарах. Проте він знежирює фарбу надто сильно, тому у верхніх шарах його краще не використовувати.

Пінен — очищений різновид скипидару, з меншим запахом. Хороша альтернатива звичайному скипидару.

Олії (збагачують і уповільнюють висихання)

Лляна олія — найпоширеніша. Робить фарбу більш текучою, посилює блиск, але дещо жовтіє з часом. Підходить для більшості кольорів.

Макова олія — менш жовтіє, ніж лляна, тому ідеальна для білил, блакитних і холодних відтінків. Проте сохне повільніше.

Горіхова олія — менш жовтіє, ніж лляна, сохне трохи швидше за макову. Універсальний варіант.

Сафлорова олія — світла, майже не жовтіє, підходить для ніжних кольорів.

Важливо пам'ятати принцип «жирне по худому»: в нижніх шарах олії додають мінімум або не додають зовсім, у верхніх — більше.

Медіуми (комбіновані розріджувачі)

Медіуми поєднують властивості розчинника й олії, часто додають смоли для блиску або прискорювачі висихання.

Liquin (Winsor & Newton) — найпопулярніший медіум. Прискорює висихання до 1–2 днів, робить фарбу більш текучою і прозорою, підходить для лесирування. Має легкий запах.

Медіум Гальбейна — японський медіум, дає дуже гладку поверхню і рівномірне висихання.

Даммарний лак — натуральна смола, розчинена в скипидарі. Додає блиск, прискорює висихання, використовується і як медіум, і як фінішний лак.

Венеціанський терпентин — густа смола, дає емалеподібну поверхню і глибокий блиск. Використовують у невеликих кількостях.

Для тих, хто хоче уникнути розчинників

Водозмивні медіуми — підходять для водозмивних олійних фарб, розводяться звичайною водою.

Олія з гвоздикою — натуральна альтернатива, дуже уповільнює висихання (іноді надмірно), але майже без запаху. Використовують у мізерних кількостях.

Загальне правило: розчинники використовують більше в нижніх шарах, олії та медіуми — у верхніх. Надмірна кількість будь-якого розріджувача погіршує якість фарбового шару.