Свідчення її використання сягають понад 70 000 років тому — зокрема, в печері Бломбос у Південній Африці знайдено охру, яку люди обробляли й використовували для малювання та розфарбовування тіла.
Пізніше, у часи печерного живопису (40 000–15 000 років тому), художники використовували цілий набір природних пігментів:
● Охра (жовтий і червоний відтінки)
● Деревне вугілля (чорний)
● Крейда або каолін (білий)
● Марганець (чорний і фіолетовий)
Ці пігменти змішували з жиром тварин, кістковим мозком або водою, щоб отримати готову до нанесення фарбу. Саме так були намальовані знамениті розписи в печерах Альтаміра та Ласко.
Охра була не токсичною — це одна з причин, чому вона використовувалась так довго і так широко.
Вона складається з оксиду заліза та глини, що є цілком безпечними природними матеріалами. Первісні художники могли вільно торкатися її руками, наносити на тіло і навіть вживати в невеликих кількостях (є свідчення, що охру використовували в ритуальних цілях і як добавку до їжі).
Для порівняння, багато пізніших фарб виявились дуже небезпечними:
● Свинцеві білила (використовувались з античності) — викликали отруєння свинцем
● Смарагдова зелень (XIX ст.) — містила миш'як і була смертельно небезпечною
● Неаполітанський жовтий — також на основі свинцю
● Кіновар (яскраво-червона) — містить ртуть
Тож охра на фоні пізніших пігментів виглядає майже ідеальним матеріалом — яскрава, довговічна і безпечна.
Немає коментарів:
Дописати коментар